Kinofest

мега-серія-блокбастер «Один В Темноті» вже облаяли все кому не лінь. Особисто я, коли збирався поглянути цей фільм передбачав, що се кіно буде дужче головного опусу Уве, «Будинок Мертвих». Мої чекання не виправдалися, фільм виявився не таким вже відстоєм, як про нього говорили, але при цьому все одно міцно сидить в категорії «треш» завдяки безлічі чинників. По-перше: власне манера зйомки. Створюється враження, що Уве толком не навчився работать з фокусом, внаслідок чого багато задніх планів, якось дивно розпливаються, що неабияк дратує, враховуючи те, що в цей час на цьому ж задньому плані щось пояснює один з персонажів. По-друге, Уве, як я зрозумів, так хотів віддати почесті всім своїм улюбленим флагманам фантастичної когорти Голлівуду. У фільмі змішалося все що можна. Це і «Чужі», і «Щось», і головні фільми Джорджа А. Ромеро. Укупі з ідіотським сценарієм, створюється відчуття якогось хаосу, хочеться зупинити фільм, висмикнути із-за кадру Уве, і сказати йому, щоб хоч трохи стримав запал.

Следуєт розуміти, що будь-який фантастичний бойовик має бути динамічним і напруженим. У фільмі «Одін В Темноті» нічого такого немає. Така режисура більше личить до якого-небудь детектива, безглузді навороти сценарію подаються дуже розмірено і неохайно. Передих між перестрілками дуже затягнутий, тому фільм просто нудно дивитися. Бажання зупинити кінокартину виникає вже після перших десяті хвилин. Отсмотреть фільм до кінця можуть лише найстійкіші.

В сукупності з безглуздими бійками ми отримуємо досить інжирний боєвічок, що не претендує на те право, щоб ви витратили гроші на dvd з цим фільмом. Хоча хто знає? Раптом вам сподобатися, і ви підете в кіно на черговий опус Уве Болла, «Бладрейн», але я б не став так сподіватися на даний варіант розвитку подій.

Оценка: 3/10
Общєє враження: Треш

Создано: 28.03.2010 Автор: admin
В рубриках: Кінофестиваль | Комментировать »

Братья Грімм / The Brothers Grimm
Террі Гилліам, ЧЕХІЯ-США, 2005
В ролях Метт Демон, Хіт Леджер, Моніка Беллуччи, Пітер Стормаре, Джонатан Прайс<?xml:namespace prefix = про ns = “urn:schemas-microsoft-com:office:office” />
 
Чтоби скоротати час між робітником вдень і вечерею, відправилися на перегляд вищеназваного кінофільму, а заразом вже і перевірити тільки що знов проткрившийся кінотеатр Жовтень.
 
Во час показу був дуже навіть ненудно. Мила така казочка, середньовіччя, обман і чаклунство, лицемірство і  самовідданість в одному флаконі. Трохи іронії, трохи чаклунства, трохи закоханості.
Жілі собі братики Грімм – великі і жахливі, заробляючі собі на прожиток  обманывая наївних і неосвічених жителів, нібито позбавляючи їх від усілякої нечисті. Нечисть цю вони самі придумували на основі місцевих легенд, ськазок і віддань, самі  її змальовували, самі ж за пристойну мзду і позбавляли нещасних від цієї напасти. Зіткнувшись з проявом дійсної магії, не сплохували і тут, впоралися успішно з королевою-чарівницею, залишилися в живих and lived happily  ever after.
Когда задумалася, що ж було у фільмі, зрозуміла, що, насправді, не було нічого. Ні оригінального сюжету, ні приголомшливої гри акторів, ні всепоглинаючого екшену. Хороша річ для проведення часу, що не залишила післясебе ні позитивного ні негативного відчуття. Мною фільм вже майже забувся.
«Октябрь», до речі, дуже навіть собі нічого. Хороші крісла, звук, втім, як і скрізь. Так, дуже хотілося перекусити, а ось з їдою у фойє напружено. Чіпси і шоколад – максимум, що Вам може перепасти. Зі своєю їдою і напоями не пускають.

Создано: 28.03.2010 Автор: admin
В рубриках: Про кіно | Комментировать »

Бил сьогодні на презентації програми 49-го Лондонського кінофестивалю. Як завжди - купа невідомого, але це лише доки, бо в найближчий рік всі ці фільми підуть один за одним на великих екранах.

Із відомих імен фестивалю цього року - Ларс фон Трієр, Франсуа Озон, Тері Гилліам, брати Дарденни, Такеши Китано, Джордж КлуніДжуліан Феллоуз.
В програмі фестивалю - лише один російський фільм. (читати далі…)

Да, і всім рекомендую фільм про пінгвінів (легкоськачиваємиє трейлери тут)! Це крутіше, ніж “Птиці”!

Еслі комусь ще потрібна якась інформація - готовий розповісти, що знаю. Ще можна дивитися вебсайт LFF.ORG.UK

Создано: 28.03.2010 Автор: admin
В рубриках: Великі режиссери | Комментировать »

Пропорція правди

О фільмі Федора Бондарчука “Дев’ята рота” не хотілося писати відразу після прем’єри, серед загальної рекламної істерії, пафосно-нав’язливих роликів по ТБ, безплідній дискусії в пресі і тому подібного. Та і, чесно кажучи, дивитися теж не хотілося. Розумію, що це самогубне, як для кінокритика, визнання, але потрібно ж бути відвертим.

Не хотілося, тому що наполегливо рекламували. Тому що до цього причетний український канал з дуже, скажімо так, колоритним керівництвом і багатим минулим. Тому що сам фільм по всіх зовнішніх ознаках укладався в той мілітарно-патріотичний потік, який затопив екрани бездарними стрічками. Не хотілося, оскільки в самого Бондарчука — неоднозначна художня репутація. Його акторські роботи вельми нерівні, а постановочний досвід до цих пір обмежувався лише виробництвом кліпів — а це не краща школа для вироблення власного творчого почерку.

А головне джерело сумнівів — неприховане відштовхування від імені батька, хрестоматійного радянського класика. Присвячення батьку — як частина реклами, і в той же час — спроба вирватися з його потужної тіні. Таке контрастне вагання між спорідненістю і бунтом — не дуже надійний фундамент для створення чогось свого.

В кінці кінців, поглянути “Дев’яту роту” було потрібно. Не із- за солідних зборів в кінотеатрах — це якості твору безпосередньо не стосується. Тут інше: дедалібільше виявлялося, що не все з режисерським дебютом Бондарчука так однозначно.

Правда, перші кадри зовсім не надихають. Епізод за епізодом здаються створеними з суцільних штампів “великого кінематографа” — неб0гато від Голлівуду, небагато від нового російського телебачення, і навіть крихта радянського “Мосфільма”. І дощ йде, а під дощем дівчини плачуть. І музика така меланхолійна, з такими протя-а-ажнимі скрипками, по приводу і без, і так її багато, що весь час хочеться якось таквідсунути край екрану і поглянути — а де, за якою скелею сховався оркестр? А всі парубки, як один, мужні. А бувалі вояки — ще мужественней. Одного від іншого не відрізниш; більше про акторські роботи трудне сказати. Побудова діалогів відповідна. Тобто, всі зарисовки військового, казармового побуту зроблені з школярською або, точніше, епігонською — відносно всього військового кіно загалом — старанністю. Тому дивитися їх не дуже цікаво, як і що-небудь вторинне. Чи простошняя інформація: скільки вже таких сцен, які повинні за задумом режисерів викликати у глядачів співчуття, страх, сльози, взагалі будь-які реакції, вже було — без яких би то не було наслідків для глядача.

І ось так ця тягомотіна продовжується і продовжується… Поки не прозвучить перший постріл.

Нєїзвестно, чому “Дев’ята рота” влаштована саме так, чому вона складається з двох настільки різних частин. Але схоже на те, що всі сили знімальної групи, самого режисера, акторів(швидше за все, несвідомо) сосредотачивалісь саме на війні. На тому, ради чого, мабуть, і знімався фільм.

І ось, після першого пострілу все змінилося. Несподівано з’явилися характери. З’явився справжній біль і справжня лють, справжній відчай і справжня любов. Ніби лушпиння всього надуманого відпала в цих фінальних 30—40 хвилинах, коли приречена і забута командуванням рота веде свій бій — до останнього патрона і останнього крику. Коли, без зайвих слів, без постановочних іграшок, бачиш найтрагічніший сюжет всіх часів і народів — людей на війні. І в правдивості побаченого не сумніваєшся.

Не наївні апеляції до ретроградного патріотизму з постійним попаданням в кадр червоного прапора. Не кон’юнктурне зведення тієї війни разом з тими, хто там воював, до рівня сумного історичного непорозуміння. Не державницький захват від ратних звершень імперії. Навіть не комерційна вага чергового “блокбастера”. Просто є людина — і є война. Неважливо, в який час і в якій країні. Ось саме ця правда перед лицем смерті — єдиний, проте, найголовніший результат “Дев’ятої роти”.

(с) Дмитро Десятерік

Создано: 27.03.2010 Автор: admin
В рубриках: Про кіно | Комментировать »

В колекцію кина про дівчаток-лесбіянок - “My sommer of love”. В принципі, режисер порушив головний принцип жанру - зняв непривабливих дівчат. Бєєе! Інтелектуальна складова у будь-якому випадку нульова, могли б хоч на красивих тілах виїхати. Могли, але не змогли, вирішили, мабуть, що в такому глибокому кине еротомана буде недоречною, типа несолідно. Самовпевненість, на якій погоріли багато теле-актуальних режисерів. Красиві форми і прівлекательниє особи не зіпсували ще не одного кина, а ось страшна мара, типа Єви Грін, занапастила багато кінокартин. Але це я так, відвернута ремарка.

Фільми про дівчаток-лесбіянок - це низовий жанр. У тому плані, що знімати їх ще позорнєє, чим кліпи Алсу. І режисери погоджуються на таку роботу лише від безгрішшя і безпринципності. Ну, раз ні у кого ідей немає, зніматимемо про лесбіянок, погано-бідно бабки відіб’ємо.

Кино не сподобалося, але характери живі, життєві. Долбанутих всуспільстві навалом. Одні цитують Ніцше і викликають духів, другі збираються в кухлі і бубонять про Ісуса, а треті їдять гриби. Так і є. Також в кіно влучно помічено, що у всяких маленьких містечках нудно до безумства і з розвагами не густо. Але це ми ще з Факин Омуля взнали.

Но взагалі, зле таке кинцо вийшло. Мабуть, режисера пробило на агресію від усвідомлення, яку другосортну лажу доводиться знімати ради шматка хліба. А може від того, що красивих актрис для кина достать не удалося. Як би там не було, за кінцівку кіно заслужило на одне очко з п’яти можливих.

Создано: 27.03.2010 Автор: admin
В рубриках: Класика кіно | Комментировать »

«Серпнева рапсодія» Акири Курасови

Фільм, де форма і вміст відійшли на другий план, залишивши щось важливіше для глядача – поезію. Фільм-сповідь, пронизаний трагічною щирістю і позбавлений усілякій помпезності, не дивлячись на схильну до подібного тему (ядерне бомбардування Нагасакі), і – майже блюзнірство! – пафосу. Фільм-спогад, не розказаний, але показанний без прямого втручання розповідача – з боку; подібне твердження може проілюструвати сцена, коли японська сім’я разом з іноземним гостем, відходять від пам’ятника, шматка розплавленого заліза що зберігся після ядерного бомбардування, щоб поступитися місцем вже людям, що пережили той страшний день: деякі плачуть, деякі витирають і без того чисту табличку з датою, деякі мовчать – всіх їх об’єднує одне: для них світ вже ніколи не буде таким як раніше, для них війнавже ніколи не буде просто війною, а людина – просто людиною. Ніколи.

Слова – це просто слова. Ними не скажеш головного, вони слизькі і перекривають правду, а правда – священна, вона не терпить з собою такого грубого звернення. Це не той випадок, коли словарний запас здається (а може бути, і є) бідним і головного не передати. Це той рідкий випадок, коли слова здаються блюзнірськими. Це той рідкий випадок, коли фільм здається (а може бути, і є) священним. І етоб той, що зовсім не знав досі аналогів випадок, коли про людство не хочеться турбуватися або ненавидіти за його сліпу лють до себе подібним, зовсім інше – вибігти під цей дощ, що ллється, бігти проти цього лютого вітру і – лити сльози, і – полюбити.

Создано: 27.03.2010 Автор: admin
В рубриках: Актори та акторки | Комментировать »

режисер-постановник Андрей Кравчук
Автор сценарію Андрей Романов
http://imdb.com/title/tt0450450/

Алексей Вчитель в “Космосі” намагався фільтрами і ефектами “зіпсувати” плівку і створити таким чином атмосферу радянського застою часу, яка асоціюється у всіх нас з особливостями свемовськой плівки і кондового радянського кіноустаткування, а Андрей Кравчук (реж.-пост. “Італійця”) поступивна мій погляд, набагато прозорлівєє, просто треба місця знати, які не підвладні часу. Не дивлячись на те, що фільм знятий на “Кодак”, тягне він, в кращому разі, на першу копію “Свеми”. А все тому, що оцифровано і змонтовано на “Ленфільме”! Вчитеся, Алеськей Вчитель!

Ладно, до біса ці технічні питання. Фільм висунуть на “Оскара”, вже отримав три призи і п’ять гран-прі на різних фестивалях. Цей фільм просто чудовий! Це історія про семирічного дитбудинківського пацана, який весь фільм шукає свою матір. Але це більше, ніж просто чергова сентиментальна історія про нашу еб%чую дійсність, від якої багато нудить (так люблять говорити деякі). Це історія про справжню Росію і про її сьогодення майбутнє. Це історія про ганьбу і апофеоз російської демократії одночасно.

Коля Спірідонов, що зіграв в цьому фільмі головного героя, по-моєму думці, в ідеалі повинен отримати “Оскара” за чоловічу роль. Шкода, що цього не станеться, звичайно. Такий щиріше і шокуючої гри від семирічного хлопчика я просто не чекав! Я зробив всього один ськріншот - хлопчиаE7апитує в молодої пари, що цілується на лавці в сквері “як пройті на вулицю Фрунзе”, яку він шукає півфільму, пройшовши через всілякі перипетії, а у відповідь молодий парубок протягують ему червінець і просить відвалити. Вглядитеся в ці очі - це і є наша Росія, не інша, не нічна, не денна, а справжня…

Создано: 26.03.2010 Автор: admin
В рубриках: Про кіно | Комментировать »

Насправді, киноепоси на великому екрані вже просто засувають серіали, підсаджуючи людей на продовження, викликаючи багаточисельні обговорення того, а не чи переростуть актори героїв до початку зйомок наступної серії і так далі.

Клайв Стейплз Люіс був проти екранізації своїх книг про Нарнії. Він не заперечував проти радіопостановок і навіть мультфільмів (за умови, що їх не робитиме що “поєднує геніальність з вульгарністю” Дісней). Але художественний або телефільм по його творах, на думку письменника, неминуче перетворився б на “буфонаду і кошмар”. Але проте в 1988 році ВПС зробила телеверсію, а ось тепер компанія Walt Disney Pictures (яка іронія!) - і повнометражну версію.

Я б відразу хотів не погодитися з висловами про те, що фільм “The Chronicles of Narnia: The Lion, the Witch and the Wardrobe” (”Хроніки Нарнії: Лев, Чаклунка і Чарівна шафа” - до речі, переведення назви фільму по-російськи не відповідає переводу назви книги) нудний або погано зроблений. Хтось, посилаючись на рейтинги деяких ЗМІ, скептично висловлюється про фільм, але більшість британських газет високо оцінили картину (Телеграф ставить “Хронікам Нарнії…” 6 з 10, а Гардіан і Міррор - взагалі 10 з 10).

Двухчасової фільм виглядає легко, знятий дуже якісно і красиво (зйомки проходілі у Великобританії, Новій Зеландії, США, Чехії і Польщі). Комп’ютерна графіка, особливо те, як намальований лев Аслан -це просто приголомшує! Єдине - що мене трохи розчарувало, так це деяка прямолінійність сюжету. Він небагатошаровий, все просто: завязка- пригоди героєв- кульмінація (битва) - розв’язка і хеппі-енд. Причому навіть жодного натяку на недомовленість, на те, що злі 1или не переможені до кінця (ну хоч би щоб сиквел потім робити легше було), я так і не діждався.

Подбор акторів проте дуже порадував. Не дивлячись на те, що режисер новозеландський, а виробництво амеріканськоє, майже всі головні актори - британці. І прекрасна Тільда Суїнтон в ролі Білої Відьми, і скромний Джеймс МакЕвой в ролі фавна, і голос Ліама Нісона за кадром (він озвучував лева Аслана). Ну і звичайно, четверо прекрасних веснянкуватих, з крупними рисами обличчя “синів Адама і Єви”, які (особливо молодший брат і сестра) грають відмінно. Що лише коштує одна в момент посмішка, що спала з лиця Люсі, коли з нею заговорив бобер!

К.С.Льюїс відомий як християнський автор і теолог, і його книги про Нарнії (які, до речі, були розкритиковані близьким другом і колегою Люіса - Джоном Р.Р. Толкиеном, що випустив приблизно в ці ж роки свого “Володаря кілець”) містять в собі отсили до християнських мотивів. Але у фільмі неозброєним поглядом цього непомітно. І лише знаючи, що щось такемабуть, глядач вже убачає оплакування Христа в печері в сцені коли Люсі і Сюзан сидять всю ніч над убитим левом Асланом…

Моє особиста думка - “Хронікам Нарнії” навряд чи удасться дорівнювати по популярності з “Гарі Поттером” і “Володарем Кілець”. Але чи треба це? Все одно знайдеться безліч тих, хто оцінить і цей епос, і з нетерпінням чекатиме виходів нових серій. Я буду.

Создано: 26.03.2010 Автор: admin
В рубриках: Про кіно | Комментировать »

Досить фальшивий фільм. Огидно неприродний “реппер”, помісь Фродо з Хабенським. Прогони про рейки і залізницю від Скаженого – ще гірше Коельо. Інтелігент в очочках – нічого так, правдоподібний, поки ногами махати не почав, як накокаїненний Брюс Лі. Клубна молодь – більш-менш автентична, але від цього особливо осоружна, буее, особливо ті її різновиди, які всякими подтанцовкамі підробляють. Генетичний брак на ніжках.

Але, насправді, актори добре зіграли. Особливо блондинка: ідеально представила такий різновид дівчат, в яких є рівно дві ерогенні зони – печінка і нирки. Реально відмінний образ. Придушити її хотілося весь фільм. Ось це, я розумію, майстер розводок, всі ці негри в трениках від Гарі Річи – просто діти.

В цілому, краще, ніж роблять зазвичай, але гірше, ніж робити треба. Прибрати дерьмореп, Гошу Куценко і надуману кінцівку – будуть чесні три бали.

Создано: 25.03.2010 Автор: admin
В рубриках: Актори та акторки | Комментировать »

Режисер: Луї Летерье.
В ролях: Джет Лі, Морган Фріман, Боб Хоськинс, Кері Кондон.
2005 рік.

Несмотря на таке достатня брутальноє назва, фільм виявився бойовиком з ну дуже великими елементами мелодрами.
Денні (Джет Лі) - абсолютно аморфна і безвільна істота. Він нічого не хоче, практично нічим не цікавиться. Сенс його життя - підпорядкування Господареві - дрібному рекитіру по прізвиську Дядько. Як тільки Хозяін знімає з нього ошийник і виголошує ключову фразу: “Фас!” Денні вмить стає крутішим і розносить на шматки все довкола.

По крайньому заходу так було до тих пір, поки Дядько не вирішив відвідати одного зі своїх “клієнтів” - власника антикварної лавки. Там-то і стався перший злам - Денні настільки захопився спілкуванням із старими піаніно (виявилось, що у нього природжена предраположенность до музики) і із сліпим настроювачем (Морган Фрімен), що вчасно не зреагував на команду Дядька, якого вцей час бив в підсобному приміщенні антиквар, що виявився тим ще тіпком. Денні за це потім неслабо влетіло, але більше колишнім йому вже не стати. І навіть ошийник більше не перешкода. Він тепер знає, чого хоче. І одного дня збігає від Господаря до цього самого сліпого настроювача.

Странний фільм. Спочатку він захоплює з перших же кадрів. Не можеш отовраться від екрану, вбираєш в себе кожну фразу, кожен рух і подію. Але дедалі більше видовищний бойовик переходить в банальную і сопливу мелодраму, лейтмотив якої - “хлопчик (Денні) шукає маму”, яку замочив (ну хто б сумнівався) Дядько. Ближче до кінця, окрім відмінно поставлених бійок, дивитися вже нічого. Ну і хеппі-енд, як завжди, немоDучий.
В загальному, як це говориться, “не витягнули”. Коли б не тужлива друга половина і кінцівка, вийшов би міцний, недурний бойовик, не шедевр, але з тих, які довго згадуєш і які хочеться передивлятися.
Отдельного згадку заслуговує акторська гра. Вона у фільмі є. По-перше, Боб Хоськинс, що грає Дядька. У нього вийшов по-справжньому огидливий, але не позбавлений певної долі харизми, персонаж. Взагалі, я схильний співчувати кіношним головним лиходіям, але цього лиходія мені не було шкода ніскільки.
Во-вторих, Морган Фрімен (сліпий настроювач) хороший, як завжди.
І по-третє - Джет Лі. Він у відмінній формі, розбиває фізіономії і кадики, ламає руки, ноги і згортає шиї дуже енергійно і з вогником :).

Создано: 25.03.2010 Автор: admin
В рубриках: Про кіно | Комментировать »